«Вам набридла війна? Скажіть це там, на передовій, хлопцям, які у спеку в бронежилетах відбивають атаки ворога»

Із запалом каже народна артистка України, бард і волонтер Світлана Мирвода, чий неперевершений голос під струни бандури й гітари у день яблучного Спаса мали змогу послухати відпочиваючі на Шацьких озерах.

Мрієте про незабутній відпочинок – приїжджайте у «Фенікс»

Серед мальовничої природи в урочищі Гряда на самісінькому березі озера Світязь знаходиться база відпочинку «Фенікс», яка належить товариству з обмеженою відповідальністю з однойменною назвою. Зараз там вдало господарюють студенти, магістри, практиканти та професійні кухарі. Казковий ландшафт із дитячим майданчиком, альтанками і столиками для вечірнього відпочинку, де під плюскіт озерних хвиль і неймовірно солодкий аромат квітів гурмани можуть поласувати приготовленим на мангалі м’ясом знаменитого світязького вугра чи шашликом або ж влаштувати барбек’ю. А можна просто посидіти на лавочці і помилуватися вечірнім заходом сонця, насолоджуючись свіжим, напоєним хвоєю повітрям і відчуваючи єднання із природою. За словами керівника товариства Віри Чайковської, до 1993 року на цьому місці було два дерев’яні будиночки без зручностей. Тепер же гостей зустрічають добротні триповерхові, складені із соснового бруса будинки з різьбленими терасами, звідки відкривається неповторний краєвид на озеро і навколишній парк. Смачні обіди, сніданки та вечері готують чудові шеф-кухарі, професіонали із 30-літнім досвідом роботи Валентина Зозуля та Людмила Оніщук. Бажаючі можуть також вечорами посидіти в барі, замовити сауну, пограти в більярд чи настільний теніс, покататися на катамарані чи порибалити. Любителів вечірнього купання чекає тепла, нагріта за день сонцем водичка. А танцююче полум’я каміна в кімнатах узимку створить для гостей відчуття комфорту і домашнього затишку, додасть вишуканості та своєрідності їхньому відпочинку. Не забувають тут і про учасників бойових дій. Для них проживання на базі – безкоштовне. Щоб урізноманітнити дозвілля своїх гостей і створити для них якнайбільше позитивних емоцій, керівництво бази запрошує сюди відомих митців сцени не лише з Волині, а й навіть зі столиці. З однією із них – народною артисткою України, лауреатом всеукраїнських фестивалів і конкурсів «Пісенний вернісаж», «Осіннє рандеву», «Пісня року», «Рідна мати моя», ім. Остапа Вересая, «Родинна творчість», володаркою Гран-прі міжнародного фестивалю «Світ музики» в Італії, бардом і волонтером Світланою Мирводою гості «Фенікса» мали нагоду поспілкуватися у неділю 20-го серпня.

На Світязь Світлана Іванівна приїхала не сама, а із заслуженим діячем естрадного мистецтва України, лауреатом фестивалів «Пісенний вернісаж», «Львівська рапсодія», «Трускавецька фієста», художнім керівником співочого гурту «Черешенька» Зоєю Макарчук, її чоловіком – звукорежисером Віктором Бутком і волонтером Волинського об’єднання «Вбережу» з Ковеля Едуардом Сколінчуком. Тут на неї вже чекали п’ять учасниць ковельської ГО «Союз українок». Перед початком концерту ми попросили артистку розповісти про свій життєвий шлях, творчість та громадсько-волонтерську діяльність.

«Дитяча мрія здійснилася – я стала артисткою»

Народилася Світлана у мальовничому волинському селі Дубове неподалік Ковеля. Про професію артистки дівчинка мріяла з дитинства, оскільки добре співала. Та музична школа була лише в місті.

– Усе вирішив випадок, хоча у нашому житті не буває нічого випадкового. Мені виповнилося 8 років, коли у сільську школу приїхала вчителька музики, яка записувала дітей у гуртки. Я спочатку обрала фортепіано – бачила цей інструмент в однієї із сусідок. Уже під час підготовки до вступу викладач класу бандури Надія Маслечко зіграла мені на цьому інструменті – і зачарувала на все життя. Я закінчила музичну школу з відзнакою. До Ковеля щоразу добиралася автобусом. Далі було Луцьке музичне училище і Львівська держконсерваторія. Грати на бандурі та співати вчилася 16 років. У той час зустріла хлопця своєї мрії на ім’я Григорій і переїхала до Києва. Спочатку працювала в музичній школі, потім потрапила в національний оркестр народних інструментів. Наш колектив постійно їздив на гастролі, а у мене якраз народився старший син Клим, тож постало питання, як поєднувати сімейне життя зі сценою. І мені випала нагода потрапити в академічний оркестр народної і популярної музики Національного радіо. В ньому я працюю вже дуже багато років. Зараз – як концертмейстер групи бандур. Дитяча мрія здійснилася – я стала артисткою, – сміється пані Світлана. – Крім цього, після закінчення Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» на посаді старшого викладача кафедри менеджменту організацій читала курс «Соціально-економічні аспекти розвитку культури» у цьому ж виші. Волонтерською діяльністю я почала займатися від початку трагічно-драматичних подій на Майдані в кінці 2013-го року, а у грудні 2014-го вже була під Дебальцевим, куди дуже хотіла поїхати, але не знала як. Та познайомилася з капеланом отцем Тарасом, якому розповіла, що маю репертуар актуальних для бійців пісень. Капелан пообіцяв, що зробить усе для того, щоб я поїхала.

«Спитай себе, що ти зробив для хлопців у бліндажах?»

Відтоді, принаймні раз на місяць, разом із групою «Арт-десант» (Влада Чайка, Сергій Шматок, Олег Білик) та іншими артистами Світлана Мирвода їздить на схід. Виступала перед воїнами біля Старобільська, Дебальцевого, Краматорська, Артемівська, в Маріупольському аеропорту, біля Сєвєродонецька, Павлополя і Покровська. Були імпровізовані концерти на блокпостах, на яворівському полігоні, в навчальному центрі «Десна» на Чернігівщині, у шпиталі прикордонників та в центральному шпиталі Києва.

– Після таких виступів маю приплив енергії, хочеться ще щось зробити для перемоги. Рік тому я стала виїжджати у зону бойових дій із волонтерами Волинської організації «Вбережу», якою керує Ігор Вєрчук. У групі – наш незамінний водій Едуард Сколінчук, Сергій Козуля, Василь Марчук та Микола Більшевич із Луцька. Хлопці возять армійцям продукти та військову амуніцію. Але я підмітила, що воїни зараз потребують не стільки продуктів, як спілкування, щирого слова і нагадування про те, що їх не забули, що вони не самі із проблемою – захищати країну. Дехто каже, мовляв, нам набридла ця війна. А кому вона не набридла? Але ви скажіть це там, на передовій, хлопцям, які в 40-градусну спеку, коли піт заливає очі, змушені носити важкі бронежилети і відбивати атаки ворога. Чотири дні тому я повернулася з поїздки з-під Авдіївки, Волновахи і Маріуполя. Першу ніч ми ночували разом із бійцями, щоразу здригаючись, коли починався обстріл. Повірте, це дуже страшно. Звичайно, війна – це зло, але запитайте самі себе: «Що ти зробив чи зробила для фронту, для тих хлопців, для їхніх матерів і діток, які виплакують очі за загиблими, не знаходячи підтримки на мирній землі?» Я сама – мама двох синів. І коли бачу цих хлопчиків, просто серце розривається. Виконуючи пісню «Мій син», обов’язково запрошую когось із них до себе, питаю, як звати, а потім телефоную його мамі, яка зразу – у сльози, дякую за сина і розповідаю, що її Тарас чи Сашко – живий, здоровий і добре поїв. Бійцям дуже потрібно, щоб із ними хтось просто посидів за столом, випив чаю і поговорив. Вони охоче відгукуються на спів, танці, цікаву інформацію. Дехто з них взагалі не бачив бандури, і наші концерти для них – та віддушина, яка нагадує про мирне життя, хоч виступати не раз доводиться у приміщеннях колишніх корівників, із гримеркою в наметах і відпочинком на соломі. Тому, скільки зможу, їздитиму на передову, хоч це й нелегко.

– Пані Світлано, чула, що Ви й самі пісні складаєте?

– Пробувала, є в мене кілька романсів, граю їх на гітарі, але зрозуміла, що моє покликання – виконання, а авторами хай будуть ті, кому це вдається краще. Найважливіше для артиста – щоб концерт був цікавий. Хай який це не буде талант, але якщо із пісні в пісню він повторюється тематично, тембрально, жанрово, воно починає трішки набридати. Я міняю сукні, міняю інструменти, а із Зоєю Макарчук ми різні за жанром. Чи займається музикою хтось із моєї сім’ї? Я дуже цього хотіла б. Сини в мене вже дорослі, повідпускали бороди, обидва закінчили музичну школу по класу скрипки, але далі не пішли, хоч менший Тимофій – просто створений для сцени. Зі мною він почав виступати з 8-ми років. Із віком осилював дедалі складніші партії на скрипці, флейті, сопілці, окарині та гармонійно доповнював мої концерти. Був чудовий родинний дует. У мене є багато дисків із нашими виступами. Тепер син виріс і обрав собі іншу професію – інформаційні технології. Чоловік – технар і до музики не має жодного відношення. Та, незважаючи на все, я дуже щаслива жінка, бо знаю: всі троє моїх чоловіків мене розуміють, завжди підтримують і допомагають на роботі, на сцені і в побуті, – ділиться артистка.

А потім був чудовий концерт. Гості «Фенікса» із трепетом слухали пісні «Грона акацій», «О, соловію», «Гуцулка Ксеня», «Мій син» та інші у виконанні тендітної жінки із прекрасним голосом, яка акомпанувала собі на бандурі та на гітарі. Виконавиця українських народних та сучасних естрадних пісень і романсів не лише чудово співала і грала на бандурі й гітарі, а й розповідала історію створення кожної пісні та про її авторів. Одну зі своїх композицій «Пане ковалю» артистка присвятила офіцеру Володимиру Майданюку, який, повернувшись нещодавно із зони бойових дій, відпочивав на Світязі із дружиною та донькою. Щирими оплесками вітали відпочивальники й виступ Зої Макарчук. Вони надовго запам’ятають цей день, отримавши море позитивних емоцій і незабутніх вражень.

Валентина Савчук,

база «Фенікс», с. Гряда