Туди, де сходить сонце

ДЗВІНОК

Вранішній телефонний дзвінок від «Аналітики» щонайменше здивував, ніколи раніше так рано не дзвонив (о сьомій ранку!), щоб просто порозмовляти. Після довгої розмови стало зрозуміло: потрібно збиратись в дорогу, хлопці засумували. Часу на збори обмаль, тому все потрібно робити швидко й організовано. В роботу включається весь волонтерський підрозділ. За тиждень часу допомога зібрана, можна вирушати.

ДОРОГА

На цей раз на схід вирушає стала команда – Скеля (Ігор Верчук), Дід (Сергій Козуля), Диригент (Василь Марчук), Бард (Микола Більшевич), Бедрик (Едуард Сколінчук), посилена Заслуженою артисткою України Світланою Мирводою. Перед від’їздом отримуємо благословення від декана ковельського районного деканату протоієрея настоятеля Свято-Юріївського храму с. Дубове отця Івана Бониса. Вирушаємо, але ще маємо заїхати в ЗОШ №5, забрати величеньку коробку з листами, засобами гігієни і ще що там є. На подвір’ї школи на чолі з директором Ярославом Стасюком зібрались старшокласники. Коротеньке імпровізоване урочисте вручення зібраного – і в дорогу. На шляху заїжджаємо в Повурськ. У протитуберкульозній лікарні для воїнів підготували чималу передачу із пиріжками та варениками. На знак вдячності наша творча команда організовує невеличкий концерт. Півгодини концерту, і ми знову в дорозі.

 

ДОБРОБАТ

На ранок доїхали до Авдіївки, тут у підрозділі Української добровольчої армії воює ковельчанин Микола Грицюк (Коваль). Теплу зустріч супроводжує безперервна стрілянина, що лунає із славнозвісної Промзони. Бійці на це ніяк не реагують, кажуть звикли. Серед товаришів Коваля є і старші, і молодші бійці, але всі достатньо вмотивовані на перемогу. До речі, бійці не мають від держави жодної допомоги, тримаються лишень на волонтерах та благодійниках.

Вперемішку із розмовами та знімкуванням розвантажуємо бус. Ще година гостювання і готуємось до концерту. Швидко налаштовуємо озвучувальну апаратуру та музичні інструменти. Коли все готово, артисти-бійці волонтерського підрозділу «Вбережу» розпочинають. Після вступних слів Василя Марчука грою на бандурі та академічним співом бійців зачаровує Світлана Мирвода. Неповторне виконання українських романсів не лишає байдужим нікого, жінки, що присутні на концерті, не стримують сліз. Далі Василь Марчук, Світлана Мирвода вже з гітарою та Микола Більшевич. Півтори години пролітають, мов одна святкова хвилина. Оплески, смачний обід, прощання і знову в дорогу.

 

ДОБРІ ДРУЗІ

Надвечір добираємось у розташування підрозділу «Айдар». Біля гарної церковки у стилі українського ренесансу нас чекають «Кум» та «Баку». Вітання і їдемо далі, ближче до «передка». В підрозділі «Кума», всього лиш за п’ятнадцять кілометрів від Донецька зупиняємось на ночівлю. До гостей сходяться бійці – має бути святкове вечеря та концерт, як же без цього. Як пізніше скаже «Кум», ви приїжджаєте на день, а в нас спогадів та настрою на місяць.

Ночуємо в старій хатині. Господарі давно виїхали чи втекли від постійних бомбардувань. На стінах лишились лише старі сімейні фото. Споглядаючи світлини, охоплює дивне відчуття: колись тут жили щасливі люди, народжували дітей, працювали та раділи життю, допоки не прийшла війна. І все, щасливе та мирне життя закінчилось…

Розглядаючи стіни погляд зупиняється на старовинній іконі на покутті, і о чудо, натикається на розписану петриківським розписом скриню, що стоїть враз під іконою. Український слід на нашій, українській землі. І тепер за цю свою землю вкотре в історії йде кривавий бій. Чому так відбувається? Одну із відповідей ми почули від місцевого, ще досить молодого фермера, що якимось дивом умудряється господарювати під пострілами. Живе із сім’єю у хліві. Хату прямим потраплянням російського снаряду рознесло вщент. Так ось що він сказав: одна із причин – мова. Росіяни вважають, що їхня земля там, де звучить російська мова, під цим приводом вони йдуть ніби захищати російськомовних, натомість знищують усіх, хто живе на цих землях, без розбору. Так сказав мудрий російськомовний чоловік, а ще він сказав, що зробить усе, аби його діти розмовляли українською, щоб не дати кровожерцям жодної причини «захищати» російськомовних.

 

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

На ранок «Кум» просить нас поїхати на самий «передок», щоб привітати «Троля» із днем народження. «Троль» – бувалий досвідчений воїн, років так тридцяти п’яти. Всією командою «пакуємось» у роздовбаний джип і по бездоріжжю їдемо в один із ВОПів (вогневий опорний пункт). Для іменинника наш приїзд та пісенні вітання були несподівано-радісним подарунком. Були і скупі сльози мужніх людей, і сміх, і слова подяки. Після привітань збираємось у дальшу дорогу, адже нас ще чекають у 30-ій бригаді.

 

ДУРНІ ЛЮДИ

Щоб проїхати до місця знаходження «тридцятки», нам потрібно було проїхати пункт пропуску «Новотроїцький». Ми, волонтери, їдемо поза чергою, яка розтягнулась більш, ніж на два кілометри! В черзі люди, котрі хочуть повернутись на окуповану територію, до нас вони приїздять за продуктами, соціальними виплатами та іншим. Змушені вистоювати довжелезні черги, детальний огляд авто під палючим сонцем. Але жоден із нас не співчував їм, може це і гріх, але такі «незручності» надто мала ціна за сльози і кров, пролиті на цій війні. Це ж вони накликали біду на всіх нас. Дурні люди. Чомусь пригадалось, як на Європейському майдані один наш сумнозвісний землячок закликав: «Путін, прийді!». Ось Путін і прийшов, з вогнем і мечем. І наші брати, сестри, діти, батьки встали на захист рідної землі, ціною власного здоров’я, подеколи й життя. Я не знаю, чи покараний землячок, але сімейний бізнес успішно процвітає в Ковелі і не тільки. Ба, більше того, є намагання зробити з одного із братів почесного благодійника. Чи ж усе купується за гроші? Риторичне питання. Люди не дуже засудили. Сподівання на Господа.

 

ДО ГЕРОЯ

На території «тридцятки» нас зустрічає герой України, заступник командира батальйону Володимир Гринюк, родом із Волині. Не змогли відмовити собі сфотографуватись із Героєм України, а також розпитати про воєнні будні. Далі розвантажили смаколики і півторагодинним виступом творчої групи завершили відвідини батальйону. Допоки не стемніло, повертаємося в підрозділ «Кума», щоб заночувати, а на ранок додому.

 

ДЯКУЄМО

Волонтерський підрозділ «Вбережу» від імені воїнів висловлює вдячність за надану допомогу усім небайдужим: дирекції, учням та вчителям ЗОШ №5 м. Ковеля, Велицькій об’єднаній територіальній громаді, колективу Поворської протитуберкульозної лікарні, компанії «Берта», релігійній громаді Свято-Юріївського храму с. Дубовового, волонтерам Максимчуку Віктору, Лисковцю Руслану, Демчуку Миколі, Місюрі Олені, небайдужим приватним особам Ворошику Юрію, Савчуку Юрію, Зощук Анатолію, Фалюш Богдану, Дацюку Валерію, Фіскову Сергію.

 

Ігор Верчук