Музичний дарунок до 16-річчя Університету «Україна»

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» або Університет «Україна» було засновано 1998 року. Президентом Університету «Україна» є Петро ТАЛАНЧУК, доктор технічних наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки України. Нині Університет «Україна» є одним із лідерів серед вищих навчальних закладів недержавної форми власності України.

На початку грудня наш університет святкував 16-років з Дня заснування. Здавалося б, не дуже велика дата для навчального закладу, але не забуваємо, що 90-ті роки були непростими для становлення і розвитку університету рівних можливостей на пострадянському просторі.

На честь дня народження студенти та викладачі мали змогу побувати на концерті Світлани МИРВОДИ та ансамблю «ШПИЛЯСТІ КОБЗАРІ» – півфіналістів шоу «Україна має талант – 3». Світлана Мирвода – українська бандуристка і співачка, заслужена артистка України. Крім того, вона ‒ доцент Інституту економіки та менеджменту (ІЕМ) Університету «Україна».

Концерт проходив в університеті в одній із великих лекційних аудиторій третього корпусу.

Про захід розповіла Катерина Іванова, заступник директора Інституту економіки та менеджменту:

Інститут економіки та менеджменту Університету «Україна», як ми бачимо, опікується не тільки економікою, а й культурними масовими заходами. Нещодавно нам було 16 років, і Світлана Іванівна Мирвода зробила нам такий сюрприз. Я думаю, що всім присутнім він дуже сподобався.

Враження від самого концерту просто чудові. Навіть студенти, які, можливо, не хотіли спершу йти, залишилися задоволені. Усі слухали із захватом, посміхалися, відчували весь цей ритм, темп, динаміку, гумор і водночас високу майстерність володіння бандурою. «Шпилясті кобзарі» взагалі молодці, що створили таку творчо-патріотичну атмосферу. Адже в їхньому репертуарі переважно українські народні пісні, але вони інтерпретували їх і як рок-н-рол, і як ретро-хіти з європейської музики. Зовні це – звичайні сучасні юнаки у вишиванках, джинсах і кросівках. Але коли чуєш їхнє багатоголосся і віртуозну гру на бандурі, старовинному інструменті, переживаєш якусь метаморфозу: надзвичайно сучасно і по-новому звучить наш традиційний український мелос. Водночас це дуже професійно і захопливо.

Нашій увазі були представлені музично-вокальні композиції юних кобзарів, які дуже уміло інтерпретували народні пісні на сучасний лад. У новій обробці вони заспівали маловідомі вірші Тараса Шевченка. Твори на вірші Т. Шевченка співала також і Світлана Мирвода. Її дивовижний голос просто зачаровував. А чого варта була композиція у її виконанні «О, соловію…» українське танго! Хотілося б, щоб воно ніколи не закінчувалося.

У цілому, не так легко передати словами враження, які склалися від концерту, але окремо хочеться виділити Ярослава ДЖУСЯ художнього керівника гурту «Шпилясті кобзарі», який виконав інструментальне соло на бандурі, поєднавши у ньому відомі мелодії та хіти з фільмів, серед яких: Besame mucho, саундтреки з «Реквієм по мрії», «Пірати Карибського моря» тощо.

Після концерту мені випала нагода поспілкуватися зі Світланою Іванівною МИРВОДОЮ.

 

– Як Вам вдається поєднувати викладацьку і творчу діяльності?

Важко, але вдається. Тому що це дві мої життєві лінії, які я вже не можу змінити. Я вже десятий рік викладаю в цьому університеті, і зрозуміла, що це – теж моє. Творча робота розпочалася набагато раніше. Мені хочеться ділитися не лише музикою, але й культурою. У нашому Інституті економіки та менеджменту я викладаю дисципліну «Соціальноекономічні аспекти розвитку культури», адже соціум безпосередньо пов’язаний із культурою. І моя практична діяльність як актриси дає надзвичайно потужне підґрунтя для теоретичних аспектів мого університетського навчального курсу.

– Ви дуже активна людина, маєте по декілька заходів на тиждень, виступаєте і в Україні, і за кордоном. Яке враження від цих заходів?

Насамперед, кожна поїздка – це нові знайомства. А якщо ще й інша країна, то це – нова культура, і ти її пізнаєш. Це розширює світогляд. А якщо виступаю в Україні, особливо зараз, то часто це бувають благодійні концерти по збору коштів для батальйонів, задіяних в АТО. І на цих заходах ти несеш не тільки зернинку духовності, але і краплину якогось рятунку, підтримки. Адже час зараз надзвичайно складний.

– Ви постійно задіяні у благодійних заходах, наскільки вони результативні?

Мені здається, що будьякий благодійний захід, насамперед, дає тобі «бали» у Господа. Звичайно, ти гонорарів не маєш, але знайомишся з людьми, розширюється коло друзів, шанувальників. Тут ми відкриваємо душу і серце, і це створює стан своєрідного катарсису і для нас, артистів, і для глядачів.

– Бандура – класичний музичний інструмент із давньою історією. Як Вам виступається з нею у 21 столітті?

Я хочу представити бандуру нині як інструмент сучасний і модний. Мені здається, що сьогодні на концерті всі в цьому переконалися. Я бандуру люблю надзвичайно, зрослася вже з нею. І не хочеться її ставити в розряд учорашнього дня. У мене відповідні костюми, репертуар, є сучасні романси. Я сама роблю обробки авторських пісень сучасних авторів, якщо вони гарно кладуться на бандуру. І часто бачу, що для людей це відкриття, вони не знали, що бандура так уміє, звикли, що романси виконуються під гітару. Мені подобається і гітара, але це радше хобі, а бандура рідний інструмент.

– У Вас є улюблені композиції з репертуару?

Є у мене пісні, від яких я отримую особливе задоволення. Це ті, які я співаю вже деякий період часу. Ти в них уже просто вживаєшся. Наприклад зараз у мене є нова «Пісня водія АТО», я її надзвичайно швидко вивчила. Правда, виконую пісню у супроводі гітари. Кожне слово там актуальне і болюче. Але загалом у мене багато улюблених пісень.

– Ярослав Джусь сьогодні одну з композицій зіграв сам. Це була його ідея?

Спочатку він спостерігав, як слухають, тому що студентська аудиторія не є легкою. Він відважився на цю композицію, вона досить складна. Адже там мелодії відомих європейських хітів, ще й на бандурі. Із подібною композицією він виступав на телешоу, теж один. Ярослав довго працював над обробкою, і все вийшло дуже вдало.

 

Замість ліричного відступу

Особисто я, сучасна студентка, отримала неймовірне враження від концерту. Для мене теж відкриттям стало те, що бандура може бути такою чудовою, а інтерпретації відомих композицій на бандурі не гірші, якщо не кращі, ніж в оригіналі. Море емоцій і позитиву, прекрасний настрій. Я дуже вдячна Світлані Іванівні та «Шпилястим кобзарям» за таку легку атмосферу. Це був не просто виступ, це була справжня вистава. Адже хлопці показали не лише свій надзвичайний музикальний талант, а ще й акторський. Я б дуже хотіла, щоб такі пісні якнайчастіше «крутили» на радіо, телебаченні. Дякую їм за наше рідне українське. Сподіваюся, що ще не раз почую їхні концерти в нашому університеті. Дякую Світлані Мирводі за таке легке спілкування. Неймовірно відкрита, світла і щира людина. Мені було дуже приємно поспілкуватися із заслуженою артисткою України.

Зізнаюся чесно: у музиці мені імпонує інший напрям, але пісні такої інтерпретації я б слухала кожного дня. Мені дуже приємно, що в нашій країні є такі таланти, Україна має пишатися ними. А особливо, в такий нелегкий для країни час. Світлана Іванівна правильно підмітила, зараз їхні пісні несуть не тільки зернинку духовності і створюють гарний настрій, а є також і певною формою порятунку для народу. Низький уклін нашим музикантам за це.

 

Пісня водія АТО

Слова Олександра Балабка, музика Леоніда Нечипорука.

Із репертуару заслуженої артистки України Світлани Мирводи

 

За кермом я вже три дні

На старому МАЗі…

«Щоб бійці були живі»

Значиться в наказі.

Бездоріжжям автокрос,

Снайпер щоб не вцілив,

Щоб привезти на блокпост

Хлопців роту цілу.

Я молюся всім богам,

Зубру на капоті.

Хай Христос поможе нам

У святій роботі.

Ой, війна, війна, війна,

ВІйнонько, війнОнько,

Як від дешевого вина

Болить голівонька…

«Ураган» везе і «Град»

Той, хто братом звався.

Знову вибухнув снаряд,

Подарунок братський…

Ти не друг мені й не брат,

А в нечеснім бОю

Прославляєш каганат

Орди Золотої.

Як колись Тарас прорік,

Хоч було б і ні з ким,

Та не сяду на твій бік

Навіть хліба з’їсти!

Ой, війна, війна, війна,

ВІйнонько, війнОнько,

Як від дешевого вина

Болить голівонька…

Дотягнути б у лісок,

Поки є ще сили,

Поки третє колесо

Куля не пробила!

Ой, війна, війна, війна,

ВІйнонько, війнОнько,

Як від дешевого вина

Болить голівонька…

Валерія РОЗДАБАРОВА,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»